www.tvto.ru

Проректор з методичної та виховної роботи НУВГП Олег Лагоднюк та керівник маркетингового агентства «AAgency» Артем Наавгуст розповіли про своє бачення освіти. Фото з особистих фб-сторінок
Нещодавно одна молода українська ІТ-кампанія розмістила у себе на сторінці інформацію про вакансію. Серед вимог до кандидата було зазначено наступне: «Бонус надається тим, хто свідомо кинув «вуз»…
Нещодавно прем’єр-міністр України Володимир Гройсман заявив, що вища освіта – не обов`язкова для кожного українця. Натомість політик наголосив, що Україні не вистачає кваліфікованих фахівців робітничих спеціальностей. «Зараз диплом не є перевагою, оскільки в першу чергу необхідно мати знання і вміти реалізувати себе в реальному секторі», – сказав Гройсман.
79% молоді України отримують вищу освіту.
Україна посідає 10-12 місце у світі за кількістю людей з вищою освітою
Більшість студентів навчаються за рахунок державного бюджету. При цьому, за рівнем інженерної освіті ми входимо у 50-ку, а за бізнес-освітою – в кінці 100. Роботодавці нарікають, що молодих спеціалістів повинні навчати на робочому місці практично від нуля.
Наскільки ефективно використовуються наші податки та сімейні заощадження, які витрачаються на навчання у вузах? Можливо краще було б використовувати новітні безкоштовні онлайн-курси, або ж і взагалі відмовитися від вищої освіти в таких масштабах?
Наприкінці минулого року Фонд «Демократичні ініціативи» провів загальнонаціональне соціологічне опитування «Освіта в Україні», звідки дізнаємося, що основні позитиви вищої освіти населення вбачає у тому, що вона дає добрі професійні та світоглядні знання (з цим згодні 45% та 51% опитаних відповідно, а не згодні – 32% та 27% респондентів).
Втім, переважають негативи: лише 26% населення згодні з твердженням, що вища освіта в Україні дає можливості знайти хорошу роботу (не згодні – 56%), так само 26% вважають, що вища освіта дає усім рівні можливості навчатися безплатно (не згодні з цим 58%). Неоднозначний розподіл у громадській думці щодо того, чи дає змогу вища освіта реалізуватися найбільш здібним і талановитим людям (із цим твердженням згодні 43%, а не згодні 37%).
Система звичних нам уявлень про те, що без вищої освіти жодної нормальної висококваліфікованої освіти захиталася. Але чи впаде? Про це далі у матеріалі Ірини Михалевич та Святослава Клічука в рамках проекту Економіка.rv, що реалізовується за підтримки ГО «Рівненський центр «Соціальне партнерство».
Ще десять років тому питання навчання у вузі перед собою не ставив жоден «нормальний» випускник школи. Звісно ж необхідно здобувати вищу освіту у вузі. І бажано у великому місті, і щоб студентів було багато, і щоб на державну форму навчання. Але такі «критерії» сьогодні уже не є аксіомою.
Хто хоче використати студентські роки для користі, а не розваг, на перше місце ставить якісь освіти. А з цим в українських вузах далеко не усе гаразд. Пари нудні, багато зайвих предметів, теорія переважає над практикою, інформація застаріла, а те, що справді потрібно вивчається вже поза стінами вузу.
Усе це посприяло розвитку альтернативних способів навчання. І ті молоді люди, які прагнуть досягти професійного успіху, вже зарубали на носі популярну думку, що «основна навичка ХХІ століття – вміння самостійно вчитися». У допомогу їм пропонують онлайн-курси, семінари, тренінги, мотиваційну та іншу література.
Уявити себе в затишному кріслі за чашкою какао і ноутбуком в руках, поруч конспект та ніякого тобі прискіпливого викладача за спиною – ну хіба не приваблива фантазія для сучасного абітурієнта? І все ж поки ще мало людей, які готові ризикнути і не поступати в університет. Це, принаймні, надійно – за 4 роки щось та й навчишся. Ще й диплом матимеш з відповідним записом. А якщо б сам? Один на один з терабайтами відкритої інформації?
Отож ми вирішили поспілкуватись з двома людьми, які сповідують протилежні погляди на здобуття сучасної освіти. Але, не заважаючи на різні думки, де у чому вони сходяться. Знайомтеся, молодий бізнесмен без диплому Артем Наавгуст та проректор «Водніка» Олег Лагоднюк.
Історія про онлайн
Артем Наавгуст, керівник маркетингового агентства «AAgency», власник книгарні «Мудра сова», громадський активіст

Керівник маркетингового агентства «AAgency» Артем Наавгуст ще в школі вирішив що класична освіта – не для нього. Фото з особистої фейсбук-сторінки
Артем не має університетського диплома. Ні, його не відрахували, ні, він не покинув навчання у виші – він туди навіть і не вступав. Свідомо, як запевняє. Ще у школі хлопець вирішив для себе, що класична освіта – це марна трата часу, а необхідні знання можна здобути самотужки. Як згодом виявилось, жоден з роботодавців диплом про вищу освіту у нього не вимагав, та й не питали чи є він узагалі. Пожертвувавши періодом «студентства» Артем не шкодує, що так вчинив, але й почав помічати деякі переваги класичної освіти. Ми запитали у нього також про те, звідки і як він набував знання, щоб стати маркетологом.
І: Маркетолог – це все ж університетська спеціальність. Так чому ж було не отримати фах там?
А: Проблема академічної освіти маркетингу, в тому, що вона не відповідає на ті запити, які ставить перед собою малий бізнес. Втім, така освіта вчить спеціаліста, який може, наприклад, скласти маркетингову стратегію. Біда в тому, що її втілити такі стратегії ніде. У нас в Рівному це не зайде. Взяти середньостатистичний бізнес: їх вимогти такі – потрібно щоб уже завтра прийшло 10 клієнтів і все. А якісь довгострокові стратегії, цілі – не на часі. Натомість є запит написати оголошення на флаєрі, повісити банер, щоб він був гарний, на нього усі дивилися… Але це лише інструменти…
І: Допустимо є людина, яка закінчила університет, але хоче ще навчатись – куди їй податись, що робити, де шукати наставника?
А: Куди іти (маркетологу) – це насправді найменше з проблем. Можна поїхати в Київ на «Свободная школа економики, маркетинга» там безліч усього. Якщо людина працює – це ідеально. Тоді ти книжку прочитав – одразу щось втілив, тренінг відвідав – щось втілив. Чудово, коли ця освіта буде системною, бо прочитати 5 книжок і знайти 10 ідей – це, насправді, трохи погано. Розуміння дуже мало. Будуть якісь інструменти в голові, але Марк Твен колись сказав шикарну річ:
«Якщо в тебе із усіх інструментів є тільки молоток, то у кожній проблемі ти будеш бачити тільки цвях» – оце проблема самоосвіти.
І: Чи переглянув з часом ти своє рішення відмовитись від вступу до вишу?
А: Освіта, для чого вона? Отримати заради диплому, як вчиться більшість – ні, сенсу немає жодного. Моя дружина вчилася на бібліотекаря, так їх місяць вчили як в картотеці шукати необхідну книгу. Наприклад, «Маленький принц», потрібно було всерйоз нотувати за викладачем, що спочатку потрібно знайти букву «М» і т.д. Застаріло, однозначно застаріло. І все ж тепер я не такий категоричний, як раніше і вже думав над тим, щоб поступити в МІМ (Міжнародний Інститут Менеджменту, відома бізнес-школа в Києві – авт.) і два роки провчитися для того, щоб систематизувати знання. З одного боку, я знаю дуже багато, а з іншого – не вистачає системи. Це просто рандомний набір фактів і коли я починаю проект, потрібно робити рестарт усім своїм знанням щоб почати з нуля. Я зараз проходжу багато курсів на «Coursera», «Prometeus» і т.д. щоб зрозуміти, яка є система і чи можу я вкласти в неї свої знання.
І: Яку роль в бізнес-освіті відіграють книги, література, професійні статті, блоги та інше?
А: Воно допомагає надихатися. Але як інструмент я б не сказав, що це ключовий. З останніх мною прочитаних – «Лідери їдять останніми» Саймона Сінека – вона просто надихаюча, не більше.
Книг я читаю все менше і менше. За цей рік 25 прочитав. Мало часу, тому так. Все рідше надаю перевагу друкованим, а частіше – електронним книгам. Є проблема з вибором літератури, завантажив 120 книг і з них не можу вибрати одну, це параліч вибору.
І: Які основні інструменти, ресурси найбільш ефективні для неформальної освіти?
А: Передусім це робота з живим людьми. Є у Києві такі курси, Густав Водичка їх веде, по написанню текстів. Це 3-4 дні інтенсивну де вчать писати текст, кожен матеріал розбирають і все – після цього людина починає робити по-іншому. Починає безбожно скорочувати. Є про це книга «Пиши. Сокращай» і я її прочитав, але це не те, вона мене не стимулює. А я маю бути дуже сильно мотивований. Тому що, ти прочитав і тебе це ні до чого не зобов’язує, ніхто не стоїть над тобою, а ти заспокоюєш себе тим, що «я тепер знаю ЯК». А знати як і зробити – це дві різні речі.
І: Але хороші курси часто недешеві.
А: Насправді це класно, що вони недешеві. Коли я купив свій перший курс, заплатив тоді близько 800 гривень, це був 2012 рік і це для мене були «дикі» гроші. Це був онлайн-курс. Отоді я був дуже вмотивований – відбити вкладених 100 доларів. Я вже не міг просто послухати і забути. Це як прочитати книгу відомого автора за 100 грн. або послухати вживу його лекцію за 1000 грн. Ти розумієш, що за кожну цю хвилину заплатив і маєш щось отримати взамін. Тоді ти стаєш гарним учнем.
Насправді, знаходити класні можливості в повсякденні дуже просто.
В еру інтернету я взагалі не розумію як можна щось не знати, коли все лежить на першій сторінці «Гугла».
Історія про офлайн.
Олег Лагоднюк, проректор з методичної та виховної роботи НУВГП, кандидат технічних наук, доцент

Проректор з методичної та виховної роботи НУВГП Олег Лагоднюк переконаний, що самоосвіта потребує колосальної самоорганізації. Фото з особистої фейбсук-сторінки
Говорити про університет, не як про місце роботи, а як про альма-матер, говорити про викладання як справу життя. Ті, хто хоч раз слухав виступ Олега Лагоднюка перед студентами, міг помітити як він намагається розпалити у них пристрасть до науки. Я, принаймні, це бачила. Олег закінчив Національний університет водного господарства та природокористування, а нині є його проректором. Меседж, який він часто повторює: університет – це місце розкриття потенціалу, місце знайомств, важливих контактів і унікального досвіду. Які б прогресивні не були технології, живе спілкування все ще лишається найкращим інструментом навчання.
І: Один хлопець, який не захотів вступати до університету, згодом дійшов висновку, що класична система має свої переваги, насамперед в систематизації знань. Вас це не дивує?
О: Ні, він абсолютно правильний висновок зробив. Академічна освіта в частині систематизації знань, вивчення є дуже важлива, бо до цього вже «доклали руку» чимало людей. Зрозуміло, що є курси цікаві, а є не дуже – це нормально, людина повинна зрозуміти своє місце у цьому предметі. Як би там не було, але система дозволяє обрати – іти за течією, або знайти свій шлях у цьому руслі і додатково навчатися, заглиблюватися у предмет. А викладач дуже добре може у цьому допомогти.
І: З часом конкуренція онлайн і офлайн освіти росте. Курси від «Prometheus», «Сoursera», «Udacity», «Khan Academy», «Udemy», «Duolingo» тощо стають все більш продумані, багато людей готові платити за них гроші. Тож не дивно, що виникає питання: «Навіщо мені 4 роки університету, багато зайвих пар, якщо я можу підібрати для себе цікаві курси і пройти їх за місяць?»
О: Правильно, але ти маєш знати, що тобі треба обрати. Назва курсу – це тільки назва, а кожен курс складається із набору тем. А для вивчення тієї чи іншої теми потрібно знати іще щось. Не можна вивчити одразу те, за що платять гроші. Наприклад, думаєш: «мова програмування, яка найпопулярніша, я візьму і все з нуля вивчу». Це практично не можливо – треба додатково вчитись.
Є цікаве спостереження, від авторів тих же онлайн-курсів, дуже чітка кореляціє між студентами, які обов’язково навчаються в класичній системі освіти і тими, які обирають навчання самостійно. Зв’язок наступний – якщо студент дисциплінований, старанний і він буде однаково старатись як в університеті, так і в дистанційній освіті. Особисто я на «Prometheus» розпочав 5 чи 6 курсів і жодного не закінчив. Є різні причини, але одна із них – це те, що
самоосвіта потребує колосальної самоорганізації і часу на це треба більше, ніж я думав.
Потрібно приділяти вивченню більше часу, ніж я розраховував спочатку. І це лише один предмет. А якщо говорити про 7-8 у семестр? То все-таки ця система освіти, яку пропонує академічний заклад, дозволяє їх вивчати.
І: Не в останню чергу це відбувається завдяки тому, що в академічній освіті присутній викладач, наставник.
О: Щойно у мене пройшла зустріч зі студентами 1-го курсу автоматики і кібернетики. Ось тут, не зважаючи на стереотипи, дуже важливо, щоб були наставники. Тому що є дуже багато нюансів і особливостей застосування мов програмування, написання додатків – нюансів відомих з власного досвіду, який дистанційно не передаси, а тільки через особисте спілкування. І у нас є багато таких викладачів! Це не лише ті, хто постійно у нас працює, адже ми запрошуємо розробників, працівників IT-компаній читати лекції. Більше того, наші викладачі теж проходять курси на тому ж «Prometheus», або навіть розробляють їх.
Ось я, наприклад, дистанційно закінчив Ванкуверський університет – один з кращих курсів, які він пропонує. Це був класний досвід – було 10 тем, які потім треба було самостійно опрацювати. Тобто я знаю це з середини, як і багато моїх колег. Ми спілкуємось, думаємо як можна корисні інструменти запровадити у нас. А так і станеться коли буде готовність всіх – і викладачів, і студентів.
І: Університет змінюється, викладачі самі проходять онлайн-курси, в НУВГП з’явилась креативна Платформа взаємодій «Простір»… Тобто ви бачите, що університет не може вже бути настільки консервативним, замкнутим як це було раніше. Яким би ви бачили удосконалення вишу?
О: Університет майбутнього, яким він має стати, уже робиться. У нас є стратегія, ми пишемо її на 3 роки і дотримуємось, як не дивно. Її можна почитати на нашому сайті, і побачити, що вже зроблено: вільний вибір дисциплін, незалежне оцінювання знань, впровадження системи «антиплагіат». В цьому році всі випускні роботи були вперше перевірені через систему «антиплагіат», яку ми підписали з найбільшим і найуспішнішим у цьому українським стартапом… В майбутнє ми йдемо з однією метою – університет має бути відкритим для всіх – починаючи від школярів і до людей похилого віку. Це наші плани. Для школярів ми цьогоріч започаткували Відкритий шкільний університет. Там навчалося близько 180 діток з усієї області. Проект надзвичайно успішний, сподобався – школярі вимагають новий набір. Ми запрошуємо учнів з 4 по 11 класи, пропонуємо їм різні програми, схеми навчання – історія, фізика, астрономія тощо. Але це не у формі слухання лекцій, а у формі спілкування.
У нас є унікальний креативний «Простір» – першочергово це була ідея ректора, яка несподівано знайшла продовження коли надійшла зустрічна пропозиція від громадськості міста. Ми тоді вклали її у правові рамки, потратили багато зусиль. Багато хто не вірив, що це можна – виявляється можна. Дуже цікаво і затребувано.
І: Яка місія «Простору»?
О: Дуже проста – університет має бути відкритий.
Не зважаючи на прогресивність закону «Про вищу освіту» ми ще досить залежні, академічно зайняті та зарегульовані. Але прагнемо змінюватися, прагнемо більшої відкритості. Можливо не всі університети до цього готові, але ми хочемо щоб у нас з’явилась академічна свобода. Одним із кроків до нашої мети стало відкриття спільно з Платформою взаємодій «Простір» креативної аудиторії. Там проводять ключові для життя університету та цілого міста події, і дуже важливо, що вони відбуваються саме тут, у наших стінах.
P.S. Очевидно що не варто протиставляти неформальну освіту класичним університетам, адже це як визначати, що смачніше огірок чи помідор, тоді коли краще зробити салат. Поєднання, мікс, змішане навчання – ось в якому напрямку слід розвивати освітню реформу. Впроваджувати інтернет-курси, унікальні лекції, одноразові тренінги в університети, давати студентам простір для креативу і водночас контролювати якість знань.
Цей підхід активно просуває розробник і натхненник масових відкритих онлайн-курсів «Prometheus» Іван Примаченко, який в одному з інтерв’ю говорить чудову і натхненну річ:
«Це шанс України. Чому ж інші країни цього не запроваджують, наприклад США? Причина в тому, що коли в тебе вже є щось гарне, то мало мотивації змінюватися, щоб отримати краще. В Україні, де все погано, є великий стимул зламати існуючу систему та побудувати щось принципово нове. Однак, тут потрібна політична воля на повноцінну реформу. Поки що її немає, але ми створюємо умови, за яких вона повинна з`явитися. До цього головним аргументом було те, що цього неможливо зробити в Україні. Вже можливо. Немає курсів. Уже є. ВНЗ не хочуть. Ми показали на практиці, що хочуть. Ми не закликаємо спробувати. Вже все працює. Давайте це масштабувати».
Обидва наші співрозмовники зійшлися на одному, освіта потрібна, форми її здобуття можуть бути різними, при цьому важливо аби знання складали цілісну систему, а студенти розуміли що і для чого вони вивчають. І, напевне, далеко не усі українські виші спроможні дати те, що сьогодні потрібно для української економіки, і далеко не завжди диплом є запорукою отримання доброї праці чи побудови успішної кар’єри.
Ірина Михалевич, Святослав Клічук, проект Економіка.rv.

Рейтинг: 
0
Голосов пока нет

Случайное фото

Пользователи

Интересное

Уоррен баффет применяет выборочную стратегию инвестирования обратную большинству инвесторов. Обратную значит, что он покупает акции, что падают в цене, от которых большинство фондов отвернулось и считают их непривлекательными, но которые в долгосрочной перспективе восстановятся. Но...

Новые комментарии

Опрос

Новости какой тематики вас интересуют?
Политика
0%
Экономика и общество
0%
Происшествия и криминал
0%
Культура
0%
Спорт
0%
Другое
0%
Всего голосов: 0